Безпекова стратегія – це базовий документ державної політики, який визначає ключові загрози, національні інтереси та пріоритети їхнього захисту. У країнах Європейського Союзу безпекові стратегії дедалі більше інтегруються у ширшу систему державного управління. Вони пов’язані з бюджетним процесом, мають чіткі горизонти планування, доповнюються деталізованими планами дій і підкріплюються механізмами моніторингу та підзвітності. Безпекова стратегія виступає не лише політичним орієнтиром, а й інструментом координації державної політики: вона визначає пріоритети розподілу ресурсів, закріплює відповідальність між інституціями та створює основу для оцінювання результатів.

Для України, яка перебуває у стані повномасштабної війни та одночасно рухається до членства в ЄС, питання ефективного безпекового планування є першочерговим. Держава має бути здатна перетворювати пріоритети політики на узгоджені рішення, забезпечені ресурсами та відповідальністю за їх виконання. Саме тому ми дослідили підходи до стратегічного безпекового планування у низці країн ЄС (Німеччина, Франція, Польща, Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва) та сформулювали рекомендації для України.

У цьому контексті українська Стратегія національної безпеки (впроваджена у вересні 2020 року) демонструє як значний прогрес, так і суттєві обмеження. Вона визначає ключові загрози, стратегічні орієнтири та зовнішньополітичний курс, зокрема інтеграцію до ЄС і НАТО. Водночас її функція залишається переважно концептуальною. На відміну від європейських документів, вона не супроводжується єдиним інтегрованим планом дій і лише обмежено пов’язана з бюджетним процесом. Реалізація стратегії значною мірою делегується галузевим документам, що створює ризик фрагментації політики, дублювання функцій і неузгодженого використання ресурсів.

Ключова відмінність полягає в ролі стратегії: у країнах ЄС вона виступає інструментом управління та координації, тоді як в Україні — передусім політичною декларацією. Це обмежує її здатність забезпечувати узгоджене та ефективне реагування на складні безпекові виклики, особливо в умовах повномасштабної війни та високої залежності від зовнішньої підтримки.

Дослідження проведено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».